"Щодня викурював по 40 сигарет і випивав термос кави"
04.12.2012
29 листопада на Лісовому цвинтарі в Києві біля могили дружини поховали письменника Івана Білика. Він помер в ніч проти середи в своїй двокімнатці на вул. Ярославів Вал від зупинки серця, мав 82 роки.
— Івана Івановича мертвим знайшла його сестра вранці 28 листопада, — розповідають у Спілці письменників. — Лікарі сказали, що він помер від зупинки серця — заснув і не прокинувся.
Іван Білик народився у селищі Градизьк Глобинського району на Полтавщині. Після школи два роки вчителював на Чернігівщині. 1961-го закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях "Робітничої газети", "Літературної України" та "Молоді України".
— Перший свій роман "Яр" Іван Іванович написав 1968 року, — розповідає письменник 90-річний Анатолій Дімаров. — Але його не видали, бо знайшли багато націоналізму. Директор видавництва "Дніпро" порадив Іванові сховати рукопис у шухляду і років на 30 про нього забути. Він так і зробив. У ньому були спогади про Голодомор. Письменник розказував: "Дуже врізалося в пам'ять, як під час Голодомору моя бабуся пекла жаб. Вона досі із сковородою в мене перед очима стоїть". Іван багато перекладав з болгарської. Мову самотужки вивчив.
Написав понад 10 романів. Найвідоміший "Меч Арея" видавали у Канаді, Америці та Великій Британії. В Україні перевидавали 15 разів. Автор розповідав, що під час написання щодня викурював 40 сигарет і випивав термос кави. 1991-го Білик дістав Шевченківську премію за роман "Золотий Ра".
— Йому тоді дали кілька тисяч рублів, — продовжує Анатолій Андрійович. — Він хвалився, що ще трохи грошей до цієї суми докладе і купить собі "жигулі". Та в якусь мить рублі знецінилися і ціни підскочили. Замість 8 тисяч за "жигулі" стали просити всі 20. То він машини собі й не купив.
Іван Білик понад 40 років прожив у шлюбі з колишньою москвичкою Світланою. Вона померла п'ять років тому. Дітей у них не було. Уперше зустрілися на пляжі столичного Гідропарку. Часто жартував: "Майбутня дружина була тоді у великому капелюсі, я навіть її обличчя не бачив. Та вирішив познайомитися, бо гарну фігуру мала".
— Востаннє бачила Івана Івановича два тижні тому, — розказує засновниця літературного конкурсу "Коронація слова" 51-річна Тетяна Логуш. 23 листопада вона з чоловіком Юрієм провела церемонію нагородження "Золоті письменники України". На ній мав бути присутній Іван Білик. — Запросили його на церемонію. Він сказав: "Я дуже повільно ходжу. То ви почекайте, доки я дочовгаю". Домовилися, що в суботу о 16.30 по нього пришлемо машину. Та за день до цього він подзвонив і сказав: "Щось я став погано себе почувати. Уже кілька разів свідомість втрачав. То ви не спішіть машину замовляти".
Мати була із роду Котляревських
— Моя бабця, мамина мати, була із роду Котляревських, — розповідав Іван Білик. — Автору "Енеїди" вона була правнукою. Її батько Федір Іванович мав дві доньки, вони були останні в роду, хто мав прізвище Котляревські. А потім обидві вийшли заміж — одна за Білика, а друга за Ковтуна. На них прізвище й обірвалося.
