Андрей Курков: украинская литература прошла путь от нуля до начала бесконечности

14.12.2012

На сайте «Главред» состоялся чат с Золотым писателем Украины Андреем Курковым. Общаясь с читателями, он рассказал, почему его книги были «книгами нон-грата» в России, что дает членство в Союзе писателей Украины и ПЕН-клубе, а кому выгодны споры о языках. Кроме того, писатель поделился оценкой гуманитарной политики нынешней власти и развитием литературного процесса в Украине за годы независимости.

Представляем стенограмму чата с Андреем Курковым.

kuzia: Пане Андрію, наскільки для Вас важливі нагороди, визнання? На ваш погляд, наскільки суттєво ви змінилися, коли стали відомим у багатьох країнах письменником?

Андрей Курков: Нагорода – це, звичайно, приємно. Але я ніколи не просив нагород, і коли мені пропонували податися на якусь із них, завжди відмовлявся. Тобто нагорода має бути сюрпризом, а ти її береш, якщо відчуваєш, що її заслужив.

А щодо того, чи змінився я, коли став відомим, то можу сказати точно, що не змінився. Мені пощастило, що я став відомим, коли мені було вже далеко за 30 років, і я був уже сформованою особистістю.

kuzia: Чи існують для вас теми-табу, про які Ви ніколи не писатимете? Які, чому? До того ж, Ви маєте досвід писання для дітей – яких тем, по-Вашому, обов’язково слід уникати в дитячих творах?

Андрей Курков: Робота над дитячими творами сама по собі спонукає автора до самоочищення. І до дитячого твору не може увійти справжнє зло, політика та інші суто негативні речі.

Щодо табу при написанні романів для дорослих, то для мене таких тем наче й не існує, але я не можу гарантувати, що вони не з’являться в процесі роботи над якимось із романів. Теми, які можуть ображати когось із читачів, мають ставати для письменника такими темами-табу. Вони можуть стосуватися релігійних питань, питань моралі… Але я знаю кількох письменників у Європі, хто побудував свою кар’єру саме на використанні таких тем, тобто на провокуванні несприйняття і скандалу. Мені така поведінка не близька. Я вважаю, що книжка має привертати увагу не скандалом, а своїми літературними якостями.

 

 

kuzia: Наскільки багато у Ваших творах розповідей про реальні події, справжніх людей, Ваших знайомих? Чи не ображаються вони, коли впізнають себе у Ваших творах? Дякую.

Андрей Курков: У мене завжди в романах є і реальні, і вигадані події. І справді часто серед героїв я описую своїх знайомих або друзів. Частіше за все за їхньої згоди. В романі «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» серед шести головних персонажів троє – це справжні львів’яни під справжніми прізвищами і навіть з точними адресами та характерами – Юрко Винничук, Оксана Прохорець і Алік Олісевич.

Тільки одного разу один мій знайомий образився, коли впізнав себе у романі. Але не називатиму цей роман, щоб не образити його знову.

2012: Уровень жизни в братской России выше украинского уже почти в три раза. Как Вы думаете, сколько времени понадобится малороссам, чтобы понять, что наше будущее в союзе братских народов России, Белоруссии и Малороссии? И второй вопрос: какое будущее ждет Галицию?

Андрей Курков: Я не разделяю политических взглядов автора вопроса. Поездив на машине по России, доехав до Урала, могу сказать, что уровень бедности в «братской России» намного выше, чем уровень бедности в Украине.

Что касается Галиции, то я уверен, что она не отделится от Украины. И уж тем более не присоединится к России и Белоруссии отдельно. Особенности регионального менталитета, будь то Галиции, Буковины или Закарпатья, не обязательно должны становиться причиной появления этнических анекдотов или причиной возникновения межрегиональной ненависти и нежелания понимать людей, которые думают иначе и имеют другую историю.

1812 год: Г-н Курков, два вопроса:

1. Вы очень боитесь галицких бандеро-нацистов?

2. Украина катится в пропасть. Когда, по-вашему, Украина войдет в Таможенный Союз?

Андрей Курков: 1. Слава Богу, что я пока никого не боюсь.

2. Я не думаю, что Украина войдет в Таможенный Союз. И понимаю, что именно Таможенный Союз Вы называете «пропастью». Здесь Вы как раз правы, выбрав глагол «катиться»: если Украина будет неуправляемо катиться, то она может попасть куда угодно, но тогда будут виноваты все, кто внутри Украины будет катиться вниз, а не только политики. Думаю, что у Украины есть все шансы стать членом Европейского Союза. И даже государства Таможенного Союза хотели бы стать членами Евросоюза. В нынешнем варианте ТС может оказаться союзом обиженных.

 

 

декабрь: Коли ж нарешті англійська мова зникне як мова міжнародна? Які цілі насправді переслідує ПЕН-клуб, до якого ви входите?

Андрей Курков: Англійська мова ніколи не зникне, як не зникне французька, російська або українська.

Завданням ПЕН-клубу є захист свободи слова і боротьба проти цензури, а також боротьба за визволення письменників і журналістів, які сидять у тюрмах різних країн за свою професійну діяльність. Це записано в статуті Міжнародного ПЕН-клубу, і це є головним напрямком діяльності цієї організації.

укр: Как вы думаете,15 декабря в России может стать началом конца антинародного режима Путина ?

Андрей Курков: Марши оппозиции в Москве, Петербурге и других городах, скорее, способны послать сигнал Путину о шаткой ситуации в столице. Однако 80% жителей российской глубинки как раз предпочитают Путина в качестве царя и президента. Поэтому я не думаю, что 15 декабря что-то изменит в расстановке сил в Российской Федерации.

Джо: Вы, как украинский писатель, творящий исключительно на русском языке, что думаете о «языковых спорах» в Украине? Чью сторону принимаете? Тот резонансный закон, что был принят незадолго до выборов, на Ваш взгляд, имеет право на существование?

Андрей Курков: Я думаю, что споры о языках выгодны тем, кто не хочет спорить о будущем Украины. Любая тема, разделяющая людей, работает против развития государства. В советское время не было больших проблем между русскоязычными и украиноязычными украинцами. Эти проблемы создали политики, чтобы разделить электорат на свой и чужой. Закон о языках исполняет ту же самую роль. То есть он служит разделению электората, а не сплочению украинского народа.

Джо: Нынче никого не удивишь стремлением писателя в политику. У Вас есть подобные амбиции? Не задумывались ли перед выборами составить компанию Матиос, Шкляру и другим?

Андрей Курков: Я всегда уважаю выбор своих коллег, но мне достаточно того, что я комментирую политические события, происходящие в нашей стране и для зарубежных, и для отечественных СМИ. Самому быть участником политических баталий мне неинтересно. Мне достаточно иметь твердое мнение обо всем происходящем в украинской политике.

paprika: Пане Андрію, розкажіть, як виникла ідея написати «Львівську гастроль Джимі Хендрікса»? Ви є прихильником творчості цього музиканта? Самі у юності не були хіппі?

Андрей Курков: Мій старший брат у 70-х роках був хіппі і досить часто страждав від комсомольских оперативних загонів, які ходили по Києву і виловлювали всіх хіппарів, аби відрізати їм ножицями пасма волосся або розрізати клеш на штанях. Але роман я написав не завдяки своєму брату, а тому що почав працювати над романом про Львів на запрошення мера міста Андрія Садового, і кілька місяців шукав сюжети, персонажів, теми. Коли я познайомився з одним із засновників руху хіппі у Львові Аліком Олісевичем, одразу зрозумів, що він стане одним із головних героїв мого роману. Ну, а там, де є хіппі, там завжди звучить Джимі Хендрікс.

 

 

хельга: Г-н Курков, у меня к Вам довольно глобальный вопрос, если позволите... Как Вы оцениваете развитие литературного процесса в Украине за годы независимости? И видите ли Вы по-настоящему достойных молодых Ваших коллег, которые появились в последние годы?

Андрей Курков: За 20 лет независимости Украины литература проделала путь от полного нуля до начала бесконечности. Если в начале 90-х литературный процесс ограничивался фамилиями нескольких поэтов (Рымарук и Герасимьюк) и двух прозаиков, то сейчас уже на литературную сцену вышло второе поколение молодых писателей. Первым поколением были девушки писательницы конца 90-х годов (Ирэна Карпа, Светлана Поваляева, Ирина Старостина и т.д.) и, примкнувший к ним, Любко Дереш. Второе поколение уже более мужское и довольно энергичное. Самыми яркими представителями этого поколения являются первый автор украинских тревелогов Максим Кидрук и совсем молодые романисты Артем Чех, Антон Санченко, Антон Кушнир, Тарас Антипович. То есть за последние десять лет современная украинская литература заметно возмужала.

хельга: Если не ошибаюсь, то Вы немало путешествуете. Скажите, пожалуйста, благодаря каким современным писателям Украину знают за рубежом? И если отвлечься от писателей и литературы, то с чем с какими событиями сейчас ассоциируют нашу страну в мире? Заранее спасибо за ответы.

Андрей Курков: Современных писателей Украины больше всего знают в Польше. Там польский перевод романа Натальи Сняданко «Колекція пристрастей» попал в десятку бестселлеров. Очень любят там Юрка Андруховича и Тараса Прохасько. В Германии издают около 10 украинских писателей, но в основном небольшими тиражами. Есть страны, в которых об украинских писателях вообще не слышали.

Раньше Украину ассоциировали с Чернобылем, коррупцией и делом Георгия Гонгадзе. А сейчас о Гонгадзе и Чернобыле уже подзабыли, но про коррупцию еще помнят. Самыми известными украинскими фамилиями в мире являются Кличко и Тимошенко.

счёт: Вас кормит исключительно писательская и журналистская деятельность? Или вы работаете где-то, помимо этого?

Андрей Курков: Меня кормит исключительно литературная деятельность. Журналистика, скорее, является хобби. Постоянного места работы нет, занимаюсь только литературным трудом. Но жена запрещает мне работать по воскресеньям, то есть в воскресенье я ничего не пишу.

счёт: По-вашему, произведения каких современных украинских читателей каждый украинец должен непременно прочесть? Есть ли у вас так называемые настольные книги, которые вы читаете и перечитываете по много раз, если да, то какие?

Андрей Курков: Я бы не рискнул навязывать каждому украинцу одну конкретную книгу. Но из книг, которые я бы советовал прочесть всем, кто интересуется литературой, я бы назвал «Солодку Дарусю» Марии Матиос, «Танго смерти» Юрка Винничука и «Непрості» Тараса Прохаська. Уверен, что читатели смогут добавить еще десяток хороших современных романов к моему списку.

Настольных книг сейчас у меня нет, а среди книг, к которым я регулярно возвращаюсь – романы Андрея Платонова, Бориса Пильняка, роман «Щоденний жезл» Євгена Пашковського.

 

 

майя): Ви вірите у кінець світу? Як готуєтеся до 21.12? Кому потрібна і вигідна паніка навколо цієї дати? Чи знайде ця «подія» відображення в якомусь із ваших майбутніх творів?

Андрей Курков: Я не вірю і не готуюся до 21.12. Особливої паніки я не бачу, але я бачу добре розроблену маркетингову стратегію по продажу «вічних» товарів: солі, сірників, свічок...

Ні, в моїх романах «кінця світу» не буде. Мені набагато цікавіше створювати кожен окремий світ кожного роману і віддавати роман читачам, аби вони продовжували життя цього світу. А взагалі кінець світу можливий тільки в одній окремо взятій країні, і тільки якщо політики цієї країни добре попрацююють над його підготовкою.

booklia: Доброго дня, пане Андрію! Запитання:
1. Для кого вам писати складніше – для дорослих чи дітей? Чому?
2. Чи буває так, що у вас виникає бажання внести якісь суттєві правки у вже завершений або виданий твір?
3. Що насправді дає вам членство у Спілці письменників України? У ПЕН-клубі? Дякую.

Андрей Курков: 1. Це дуже важке питання. Тому що коли я пишу романи для дорослих, я одночасно їх пишу і для себе. І пишу за принципом: якщо я розповідаю історію, яка мене самого дивує і захоплює, то і читача вона зацікавить і захопить. Коли пишу для дітей, думаю тільки про читача, а діти – читач дуже вибагливий, і треба бути на рівні дитячого сприйняття світу, щоб їм догодити. Тому навіть дуже короткі казки можуть забрати три-чотири тижні роботи. Але порівнювати з написанням роману важко, тому що написання роману забирає від одного року до трьох і більше.

2. Постійно буває. Насправді є романи, які я переписував і перевидавав, і які у підсумку існують у двох варіантах. Це романи «Гра у відрізаний палець» і «Нічний молочник».

3. Членство у СПУ не дає нічого. Членство у ПЕН-клубі дає обов’язки і змушує бути більш уважним до питань свободи слова і прав людини.

Дмитро, Київ: Вітаю, пане Андрій... Чи правда, що ви є персоною нон-грата в Росії, чому так сталося? Вам особисто це спричиняє багато незручностей?

Андрей Курков: Фактично я ніколи не був персоною нон-грата. Мої книжки протягом 18 місяців були «книжками нон-грата» в книгарнях Росії після виходу роману «Остання любов президента». Тоді видавництво «АСТ» розірвало зі мною угоди і припинило видавати мої книжки, чим займалося до того десять років.

З 2006 року мої книжки знову з’явилися в книгарнях Росії завдяки видавництву «Амфора» (Санкт-Петербург).

 

 

Дмитро, Київ: Чи є такий український політик, що викликає у вас щире захоплення?

Андрей Курков: Таких немає. Є політики, які викликають симпатію чи довіру. Або інколи одночасно симпатію, довіру і співчуття.

hugo_57: Хто кращий для України – Тимошенко чи Янукович? Якби вам запропонували написати (за дуже привабливий гонорар) книжку-оду комусь із представників сьогоднішньої влади, ви б погодились?

Андрей Курков: 1. Порівнювати цих двох – це все одно, що порівнювати авто без гальм і гальма без машини.

2. Мені вже пропонували кілька разів написати подібні книжки – жодного разу не погоджувався. Мені достатньо гонорарів за ті книжки, які я пишу за власним бажанням.

hugo_57: Яку б оцінку і чому ви б поставили сьогоднішній владі за нинішню гуманітарну політику?

Андрей Курков: Мабуть, трохи вищу, ніж «помаранчевій» владі часів Ющенка, коли взагалі про культуру говорилося, але жодної копійки на культурні проекти з бюджету не виділялося (крім фінансування провального фільму про «помаранчеву любов»). Зараз можна говорити, що хоча б у кіноіндустрії відбуваються цивілізовані процеси, за якими відбираються ідеї, сюжети, сценарії для подальшого кінематографічного втілення.

линдсей: Есть ли планы экранизировать «Пикник на льду»? Если да, кто будет работать над картиной, когда возможен ее выход?

Андрей Курков: Планы экранизировать «Пикник на льду» были уже у пяти продюсеров в разных странах. Но каждый раз, как я понимаю, продюсеры сталкивались с двумя главными проблемами. Во-первых, зарубежному продюсеру, думающему о коммерческом успехе, не интересны Киев и Украина, как место действия. Во-вторых, возникает главный вопрос – кто будет играть роль Пингвина Миши.

линдсей: Каким тиражом сегодня выходят ваши книги в Украине, каким – за рубежом? Что является необходимым условием востребованности книги в нашей стране (помимо интересного сюжета и талантливого изложения)?

Андрей Курков: Первый тираж моих романов в Украине обычно сейчас 2,5-3 тысячи экземпляров, во Франции – 10 тысяч, в Германии – 10 тысяч. В нашей стране, к сожалению, не создали цивилизованного книжного рынка, поэтому востребованность каждой конкретной книги невозможно определить из-за отсутствия информации об этой книги и доступа к ней населения. Из 550 райцентров только около 20 имеют книжные магазины. В селах книжных магазинов нет вообще.

Но популярной может стать книга, в которой присутствует универсальная человеческая история, и автор которой не старается показать себя в десять раз умнее читателя. А история может быть о чем угодно – о любви, смерти, преступлении, политических амбициях. Главное – чтобы об этом было написано интересно.

 

 

Катя: Що для Вас письменницька діяльність? Це приємне хобі чи вже повноцінна професія як на Заході?

Андрей Курков: Останні 15 років це і основна професійна діяльність, і велике задоволення, яке частіше приносить хоббі, ніж робота.

Катя: Що потрібно зробити людині талановитій, яка невідома, але хоче стати письменником і на цьому заробляти? Як розвинути свій бренд? Короткий майстер-клас.

Андрей Курков: Якщо хочеш стати письменником, треба забути про заробітки і зосередитися на літературній роботі. На мою думку, успіх може прийти, якщо молодий письменник навчиться цікаво розказувати (навіть не письмово, а усно) історії. Бренд письменнику створить його найуспішніша книжка. Але спочатку її треба написати. Розкручувати себе як бренд до того, як написана успішна книжка, немає сенсу.

ніна: Чому українську літературу постійно називають ніякою? Що, література іноземних авторів апріорі найкраща? Це така політика, чи це просто люди не вміють цінувати і шанувати своїх героїв?

Андрей Курков: У нас багато і молодих людей, і людей середнього віку, які нічого не знають про сучасну українську літературу і пишаються цим. Останні півроку французька провінція Пуату-Шарант, де проживає майже два мільйони жителів, читала українську літературу в перекладах французькою. 46 бібліотек цього регіону займалися пропагандою нашої сучасної літератури, і можу сказати, що кількість французів, які завдяки цьому прочитали кілька книжок українських авторів, можливо, перевищує кількість українських читачів цих книжок. Вперше Україна була почесним гостем фестивалю європейських літератур у місті Коньяк. Минолого року таким почесним гостем була Іспанія, наступного року буде Італія. Французи не вважають українську літературу нецікавою і дають гарний приклад, як ставитися до сучасної прози. Може, треба запитати поради у французів – яких українських авторів читати українським читачам?

ніна: Ви часто буваєте за кордоном, спілкуєтеся з тамтешніми читачами. Як іноземці ставляться до української літератури?

Андрей Курков: В принципі, європейська молодь цікавиться українською молодіжною прозою як деяким екзотичнипм явищем. Можна сказати, що вони із задоволенням читають романи Любка Дереша, Наталки Сняданко, книжки Сергія Жадана. Але, окрім цих письменників, є і більш універсальна література, яку читають читачі різних поколінь: романи Марії Матіос, Юрка Андруховича тощо. В принципі, українська література не скрізь є відомою. Як окреме літературне явище, її сприймають у Польщі та Німеччині.

Надежда Майная, Борис Сницаренко (фото)