Іван Білик – ЗОЛОТИЙ ПИСЬМЕННИК України. ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ

03.12.2012

29 листопада 2012 року було проведено прощальну зустріч з Іваном Біликом – ЗОЛОТИМ ПИСЬМЕННИКОМ УКРАЇНИ – відомим автором, історичним романістом, журналістом, перекладачем болгарської літератури, лауреатом Шевченківської премії.

В приміщенні Національної Спілки Письменників зібрались рідні автора, відомі літератори, діячі культури та мистецтв, представники ЗМІ, читачі та просто друзі Івана Білика. Тихо і спокійно пройшов час прощання… Всі згадували Івана Івановича з відчуттям, що втратили Цінність – цінність слухання його слова, цінність бачення його сильного духу, цінність співпереживання його турботам... Але серце кожного присутнього тішила думка – хоча фізичне серце Білика й зупинилось, СЛОВО Його і надалі житиме в авторських творах! Пам'ять про нього не вмре!

Іван Білик – письменник, якого варто знати всім, хто вважає себе хоча б мінімально обізнаним в новітній українській літературі. Тим, хто знав Івана Івановича особисто, надзвичайно пощастило - він був особливою Людиною. Прожив, хоча й напружене, але цікаве життя, виробивши в собі сталеву стійкість до всіляких життєвих проблем.

Іван Білик планував бути архітектором чи актором, а став журналістом, перекладачем та письменником. Літературний шлях автора також цікавий: його перший написаний роман «Яр» став останнім надрукованим; найвідоміший роман «Меч Арея» тривалий час заборонявся, а зараз має нагороди і велику кількість перевидань. Своїм життям Іван Білик позиціонував себе як борця за ідею – власне його українську ідею. Таким він був ще з середини ХХ століття. І через це він багато постраждав, але не зламався!

Сумно стає від думки про те, що Іван Білик пішов з життя так рано. Він міг би ще багато чого зробити… В його кабінеті, на робочому столі стоїть друкарська машинка, в якій закладена 8 сторінка нового роману, додрукована лише до половини… Це був би вибуховий роман, не просто автобіографічний, а викривально-шокуючий. Можливо, нащадок Котляревського зробив би ще багато важливих справ, переклав би чималу кількість книжок чи поглибив би свої художньо-філософські україноцентричні ідеї і сформував би теорію нового відродження української культури… Але Він пішов, залишивши нам те, що є. І тепер ми повинні побачити все, що бачив він, відчувати ідеї та думки Білика в його творах і не забувати, що ми – СПРАВЖНІ УКРАЇНЦІ і наші ЗОЛОТІ ПИСЬМЕННИКИ – наша гордість і радість!

Злата Артюшенко